Все то, что днём мы не берём из тени,
Вернётся ночью в сказочные сны,
Под солнцем не являя откровений
Восполнится воздействием луны.
И мы в догадках подбираем коды,
Раскрашиваем предстоящий день
Возможным проявлением погоды,
Но вытесняем собственную тень
В пространство противоположных мнений,
Определяя роль добра и зла,
Как будто нет ещё других значений
В проекциях загадочного сна.
Но мир обязан показать все смыслы –
Все то, на что хотим закрыть глаза.
О, ночь, искусно ты читаешь мысли,
Твои чертоги – лучший кинозал.
(Т.Евтушок)

Природа сновидінь загадкова та непередбачувана, як саме життя. Протягом усієї історії існування людина намагалась інтерпретувати сновидіння, вкладаючи у їх значення найрізноманітніші інтерпретації та бажання передбачити майбутнє, оскільки невизначеність для нас завжди була і буде непростим викликом для проживання, а потреба в безпеці й бажання підтвердження «правильності» вибраного шляху завжди породжує бажання переносити відповідальність на вищі сили. Чим же насправді є сновидіння? Це питання цікавило мене практично завжди. Пам’ятаю, як ще в університетські роки мені в руки потрапила книга З.Фрейда «Тлумачення сновидінь», з допомогою якої я для себе багато відкрила, але справжні відповіді я отримала через роки завдяки гештальт-терапії, частиною з яких хочу поділитись із вами. В цій статті я вирішила описати розуміння природи сновидінь із позиції їх функцій: естетичної та інтегративної, зачепивши також функцію стосунків.

Отож, сон – це механізм саморегулювання свідомості, коли рух відбувається парадоксально, поки ми не рухаємось. Арістотель характеризував сновидіння, як душевну діяльність того, хто спить. Але оскільки ця діяльність здійснюється без нашої волі, сни мають феноменологічний характер. В німецькій мові існує два позначення тіла : körper і lieb – фізичне тіло і тіло проживання (lived body).Саме lieb має властивість сприймати феномени, тому сни – це продукт роботи тіла проживання (lived body).

Чи цікавились ви коли-небудь, яким чином стається так, що ми не задихаємось, ткнувшись носом в подушку чи не падаємо з ліжка, опинившись на краю, коли спимо?

Річ у тому, що подібну безпеку створює якраз тіло проживання (lieb). Воно закорінене в просторі світу, в середовищі, що таким чином нас підтримує, не даючи задихнутись чи впасти уві сні. В цьому й полягає певна інтенціональна властивість тіла проживання (lieb).

Проживання сновидіння відображає естетичну функцію роботи сприйняття (перцепції) на рівні відчуттів і звертає нас до функції id завдяки подтримуючому зв’язку з середовищем. Сон в цьому сенсі подібний до мистецтва. Коли ми стоїмо перед картиною, читаємо або дивимось фільм та ідентифікуємось із побаченим таким чином, що піддаємось сприйняттю мимоволі, проживаючи почуття і відчуття, що виникають. Так само як твори мистецтва, сни є своєрідною сублімацією, тому Ф.Перлз розглядав їх, як проєкцію:

«Я особливо люблю працювати зі сновидіннями. Я вважаю, що в сновидіннях ми маємо ясне сутнісне (екзистенційне) повідомлення про те, чого не помічаємо у своєму житті, що уникаємо робити та чим уникаємо жити.»

«В гештальт-терапії ми не тлумачимо сни. Ми робимо дещо цікавіше з ними. Замість того, аби аналізувати сновидіння, чи розбирати його на складові, ми прагнемо повернути його в життя. А це означає – заново пережити сон чи його фрагмент, так, наче б він відбувався зараз. Не переказуйте сон, як історію з минулого, програйте його в теперішньому моменті, так, щоб він став часткою вас, щоб ви у ньому справді брали участь.»

«Якщо вам ясно, що робити зі сновидіннями, значить ви здатні самостійно зробити для себе дуже багато. Просто візьміть будь-який давній сон чи фрагмент сну. Коли сон згадується, він досі живий і доступний, досі містить якусь незавершену, неасимільовану ситуацію… і якщо значення кожного моменту сну вам зрозуміле, коли ви ідентифікуєте себе з частками сну, кожного моменту, коли ви перетворюєте «він» в «я», ви збільшуєте свою життєву силу і свій потенціал.»(F.Perls,1969).

Це дає підґрунтя говорити про інтегративну функцію сну. Сон – це п’єса, програючи яку разом із терапевтом, клієнт отримує можливість прожити витіснені ним почуття і асимілювати їх у свій досвід, здобути певні якості та здібності. Це своєрідна синхронізація функцій id (наших тілесних відчуттів и емоцій) і personality (наших якостей і почуттів). Така робота допомагає здійснити перехід із довербального рівня існування на вербальний, усвідомлений, укріплюючи й асимілюючи тим самим інтенціональність як здатність до встановлення контактів та якісніших стосунків з оточенням, а оскільки нейронауки демонструють, що одні і ті ж ділянки мозку відповідають як за лінгвістичне розуміння мови, так і за моторну функцію, стає очевидним, що робота зі сновидіннями в гештальт-підході розкриває потенціал до руху (активна моторна функція передбачає наявність сил та енергії в організмі). Сили та енергія у нас з’являться тоді, коли ми знаємо, куди хочемо прийти, тобто усвідомлюємо свою потребу, а оскільки потреба з’являється в процесі контакту з середовищем і оточенням, ми маємо на увазі функцію відносин властиву снам.

Щодо функції відносин у роботі зі сновидіннями, вона також може проявитися в посланні терапевту через розповідь клієнта про своє сновидіння і в запрошенні до спільного розгляду проєкції, що виникла в площині відносин між клієнтом і терапевтом. Така робота є важливою з точки зору легалізації фігури й усвідомлення потреби через відносини за допомогою з’єднання контекстів «там і тоді» (уві сні) та «тут і зараз» (поряд з терапевтом), оскільки клієнт у стосунках з терапевтом може відігравати свій звичний спосіб побудови відносин в житті, але котрий спричиняє страждання чи є причиною труднощів у стосунках з близькими.

З фізіологічними потребами все простіше, прикладами їх виявлення можуть бути сни, в котрих ми їмо чи п’ємо воду, коли ми насправді голодні чи спраглі. В цьому контексті сон – це міраж, ілюзія закриття гештальту. Але оскільки потреби бувають і інших рівнів (соціальні, духовні), у снах їх виявлення не завжди буде легким для самостійного усвідомлення, але завжди дуже ефективним в роботі з терапевтом завдяки ідентифікаціям з образами зі сновидіння і їх програванням.

Все, що нам сниться, це часточки нас, спроєктовані назовні і втілені в символи й метафори, навіть, якщо це предмети, навіть якщо це наші близькі та знайомі, це все одно часточки нас, що показані через інших як втілення наших станів і відчуттів. Їх програвання і розгортання допомагає, проживаючи, встановлюючи зв’язки і відроджуючи контакти, здобувати сили та енергію жити, усвідомлюючи потреби або присвоюючи собі нові якості.

Робота зі сновидіннями створює ігровий простір, оскільки здійснюється через експеримент втілення людини у певні образи зі снів, програвання ролей і розвиток діалогів. Це дозволяє відтворювати сюжети і виявляти взаємозв’язки, з’єднувати контексти та розширювати свідомість.

Витіснення на яких базуються проєктивні сни, тісно пов’язані з інтроєктами – засвоєними нами переконаннями, що стали пережитками й перетворились в перепони і труднощі у стосунках з оточенням. Наприклад, якщо людина не в контакті зі своєю агресією, намагається її витіснити й знищити інтроєктами, такими як «сердитись не можна», «потрібно любити людей», «потрібно прощати» і т.д., то та агресія може відтворюватись з поля в середовищі, в якому людина знаходиться, проявляючись нападками від оточення, а також проєктуватись у нічні жахіття. Уникання контакту зі своєю агресивною енергією унеможливлює усвідомлення границь контакту і продукує проблеми з границями, не дозволяє їх відчувати й захищати. Агресія особливо важлива в роботі з інтроєктами, щоб переглянути, «пережувати» й асимілювати досвід. Наведу приклад з практики.

Ольга часто піддавалась звинуваченням і незадоволенню з боку певних людей, пов’язаних з нею діяльністю, але ніяк не могла зупинити часті агресивні нападки. Коли вчергове вона розповідала про подібні випадки, у мене почала підступати злість і мені хотілось її захищати. Розуміючи, що злюсь я замість неї, я розповіла їй про свої емоції і бажання, за чим було усвідомлення переконань прищеплених їй в середовищі де вона виховувалась, таких як «всіх людей потрібно любити і прощати», «не можна ні на кого злитися» і т.д.. Після нашої спільної роботи з ними, вона змогла розділити та диференціювати поняття зла і шкоди як таких від справедливого почуття злості як агресивної енергії, що виникає, для захисту власних границь, почала відстоювати свої інтереси, навчилась по-іншому взаємодіяти з людьми, що нападали на неї і давати їм відсіч. На наступній зустрічі Ольга розповідала, як це відбувалос,ь і як завдяки цьому налагодився її робочий процес і стосунки, а також про свій сон. Їй снилось, як вона їздила верхи на дуже гарному великому вовку, котрого вона не боялась, а захоплювалась ним. Коли я запропонувала їй побути цим вовком зі сну і розповісти про себе, вона змогла присвоїти собі впевненість і захищеність, а також тілесно відчула багато внутрішньої сили й радості. Також Ольга згадала, що раніше їй часто снились жахи, в котрих вона боролась з вовком, намагаючись роздерти йому пащу і знищити. Це свідчення боротьби, яку вона вела із власною агресивною силою багато років і, з котрою їй, нарешті, вдалось «подружитись».

Як вже було зазначено, Ф.Перлз розглядав сни як проєкцію. І.Фром – як ретрофлексію, ми ж можемо характеризувати їх як проєкції ретрофлексивного характеру через наявність інтроєктів.

Сновидіння – це форма, в котрій проявляється наш тіньовий бік, хаотична форма, котра створює плідний простір розширення спів-знання – спільного знання людини і світу, що підтримує, в котрому ми всі, подібно до художників, створюємо картини можливого руху назустріч життю.

Картина С.Далі “Сон”, 1937