Гроші та цикл контакту. Роль функцій концепції Self у взаємодії людини з гошима. Механізми переривання контакту як перепони на шляху до фінансового успіху.

Так вже влаштований світ, що гроші є життєво необхідним засобом взаємодії людини з навколишнім світом, платформою, на якій будується задоволення, як наших базових потреб, так і розкриття можливості реалізації потенціалу людського прояву, як духовного суспільства. Вони не псують, а розкривають людину, це лакмусовий папір, якщо хочете. Люди, які заперечують необхідність налагоджувати стосунки з фінансами за наявності бажання вільно ними користуватись, або травмовані історіями, яких, на жаль, надто багато, про нездорове прагнення збагачення заради влади над іншими, або, виправдовуючись необхідністю духовно зростати, бояться саморозкритись і не знають в чому полягають їх таланти, призначення в житті і головне – що робити зі свободою, яку розширює матеріальний достаток. І хоча все життя ми прагнемо до свободи від чогось, та найчастіше не розуміємо, для чого вона нам насправді потрібна. Тому гроші – не головне, не самоціль, але гроші – це фундамент для задоволення, як первинних, так і найвищих потреб людини, потреб, що співвідносні з сенсами нашого буття та існування на землі. Людина прагне заробляти з різних причин: задля виживання, комфорту і відчуття безпеки, визнання, самоповаги, професійного росту і самореалізації. В ідеалі ці прагнення мають синхронізуватися з природою людської сутності, наповнювати життєвою енергією зсередини, йти назустріч собі і світу, пізнанню і розвитку.

В концепції циклу контакту, що існує в теорії гештальт-терапії, як природного процесу задоволення людиною потреб, гроші можна розглядати, як своєрідну метафору поняття «границя-контакт», як, до прикладу, шкіра. Захищаючи нас, забезпечуючи виживання і безпеку, вони є також провідником, здійснюючи ресурсний обмін з довколишнім світом, будучи засобом контакту, тому в цій статті я буду розглядати їх як спосіб функціонування людини в навколишньому середовищі, за допомогою якого задовольняються чисельні потреби.

Але перед тим, як розглядати цей процес детальніше, декілька слів про концепцію Self. Це поняття характеризує процес творчої адаптації людини зі своїм внутрішнім середовищем до навколишнього світу. Якщо розглядати цю теорію в процесі контакту і взаємин людини з грошима, дослідимо, як відбувається здоровий процес творчої адаптації людини у контактуванні зі світом на прикладі заробітку грошей, а також механізми, що виникають з тих чи інших причин як перепони на шляху до фінансової свободи. Процес індивідуальної творчої адаптації людини до внутрішнього і зовнішнього середовища визначається трьома функціями: «id», «ego» і «personality», що є важливими на певних етапах циклу контакту. Щоб зрозуміти, як вони працюють, звернемося до процесу задоволення людиною своїх потреб.

Отож, відповідно до класичної концепції циклу контакту задоволення потреб за Гудманом, виділяють чотири фази: переконтакт, контактування, фінальний контакт та постконтакт.

На фазі виникнення потреб чи бажань – преконтакті – у нас з’являються певні відчуття, збудження, напруження, дискомфорт щодо стимулів, відтворених із зовнішнього світу, ми починаємо розуміти, що чогось хочемо. Self функціонує в режимі id – усвідомлення наявності відчуттів. Так формується потреба, поступає сигнал про потребу в чомусь, наприклад, дискомфорт може бути пов’язаний з тим, що людина веде активний спосіб життя, пересувається містом громадським транспортом, від чого дуже втомлюється і відчуває певний моральний і фізичний дискомфорт. На другій фазі контактування вона усвідомлює свою потребу в комфортному та швидкому пересуванні містом, й енергія з відчуття дискомфорту спрямовується на пошук шляхів реалізації цього бажання. Після того, як вона усвідомила своє бажання і переконалась в тому, що комфортні умови пересування дійсно є її потребою, і принесуть багато користі, вона починає фокусувати свою увагу на тому, як знайти засоби для купівлі автомобіля, наприклад шукає можливості заробити більше. Self працює в режимі функції ego, яка відповідає за активний і відповідальний вибір (або відмову) діяти в напрямку реалізації бажання і задоволення потреби. В цьому випадку, якщо людина обирає йти до цілі (придбати автомобіль), вона починає активно продумувати шляхи досягнення цілі, шукати способи заробити гроші для досягнення своїх бажань, будувати плани. На третій фазі – фінального контакту – вона робити певні кроки, займається активніше діяльністю в напрямку реалізації своїх планів, заробляє гроші, купує автомобіль комфортно пересувається містом. Відбувається самозадоволення потреби. На фазі постконтакту здійснюється асиміляція досвіду, що сприяє її зростанню. Підключається функція personality, за допомогою якої вона, беручи відповідальність за свої відчуття і вибір, формує уявлення про саму себе, бачить особистий образ себе: розуміє, яка вона, коли відчуває і діє, усвідомлює свій стан в цьому. Наприклад, якщо вона, враховуючи бажання купити автомобіль, зробила вибір рухатись вперед і досягла цілі, відповідає на питання «Яка я, коли реалізувала своє бажання і задовольнила потребу?» тим самим визначаючи власну зону росту, відповідальність за набуття нових якостей, сил, розширення можливостей і в результаті – відчуття власної гідності і цінності своих сил і якостей, окрім досягнення вона розвивається як особистість, що знає себе і свій новий досвід, визнає свій успіх. Гештальт закривається і відкриваються нові можливості появи вищих потреб.

Згідно з теорією ієрархії потреб, що була розроблена психологом гуманістичного напрямку Абрахамом Маслоу, людина у своєму гармонійному розвитку має пройти 5 основних етапів мотивації на шляху до становлення особистості, від первинних потреб на фізіологічному рівні (голод, спрага, статевий потяг), безпеки (комфорт і стабільність якісних умов проживання), соціальної приналежності (любити, бути коханими, спілкування, спільна діяльність), престижності (самоповага і повага до інших, визнання, успіх, досягнення, професійне зростання) і нарешті, до духовних потреб (пізнання, самоактуалізація, самовираження, самоідентифікація). Таким чином, стає зрозумілою важливість процесу здійснення циклу контакту в людському розвитку і особистісному зростанні.

Це опис природного процесу задоволення людиною своїх потреб і її творчої пристосованості до свого внутрішнього середовища і навколишнього світу. Але нам ця теорія цікава з позиції роботи з механізмами спротиву і переривання контакту, що виникають на різних етапах циклу контакту, адже практика свідчить, що не все так просто відбувається в житті більшості людей. Ми зростаємо у суспільстві, де ніхто нас не вчить здорових механізмів взаємодії з навколишнім світом, тим паче в питаннях, що стосуються грошей і матеріальних благ, в результаті людина викручується, як може, не свідомо, засвоюючи певні шаблони поведінки, наприклад, з сім’ї, повторюючи одні й ті ж помилки, і часто залишається в зоні власного комфорту, де всі зусилля спрямовуються лише на виживання і збереження безпеки, та, на жаль, в цій ситуації мова не йде про самоактуалізацію.

На практиці я помічаю, що особливо багато труднощів люди відчувають на фазі преконтакту з «id» – з усвідомленням свого дискомфорту, різних стимулів із зовнішнього світу і відчуття всередині себе. На даному етапі основним механізмом, що зупиняє людину в диференціюванні власних відчуттів, усвідомленні власних істинних бажань і потреб, виступає злиття (конфлюенція), коли відчуття залишаються на рівні дискомфорту, супроводжуючись тривогою, страхом і незрозумілим почуттям провини, а іноді навіть панікою. Ми хочемо чогось, самі не знаючи кого. Часто вже доросла, здавалося б, самостійна людина перебуває у злитті зі своїми батьками, сім’єю, родом, з їх способом життя і прагненнями, з їх системою цінностей і потребами, що так глибоко вливається в її ідентичність, що вона не може розпізнати власні бажання і потреби, не відчуваючи особистих границь. Разом з турботою батьки вкладають у своїх нащадків очікування і, якщо не відбулась сепарація в підлітковому віці з відстоюванням границь, правом на власні бажання та інтереси, з усім, що випливає, на здобуття власного шляху і виділенням свого «Я – особистість, гідна поваги», то кожна спроба відчути свої бажання і потреби буде супроводжуватись сильною тривогою і навіть почуттям провини. Наприклад, якщо ваші батьки відчували матеріальні труднощі і не могли собі дозволити купити авто, то ваше таке ж бажання, швидше за все, неусвідомлено буде сприйматись вами, як зрада батьків. Таким чином, в злитті існує негласне правило – заборона на самостійні відповідальні вчинки у страху бути знехтуваними, втратити відчуття турботи про себе іншими, і як наслідок – стати не любим, таким собі «гидким каченям», не схожим на інших. Але ми все чудово пам’ятаємо, в якого прекрасного лебедя воно перетворюється після того, як проходить своєрідну сепарацію. Це стосується не тільки сім’ї та батьків, але і певних спільнот, в яких перебуває людина, її найближчого оточення. Не дарма сучасні спостереження показують, що 50% успіху залежить від людей, з якими ми спілкуємось, це справжній приклад роботи злиття, що є неусвідомленим захисним/адаптаційним механізмом. Часто наслідком такого виду адаптації є інтуїтивне прагнення людини до спілкування з людьми багатшими та матеріально забезпеченішими, особливо у жінок, що закохуються в успішних чоловіків, швидше навіть – у їхн образ. В таких випадках у людей, схильних до злиття, з’являється пристрасний потяг, відбувається перенесення енергії лібідо (згадаймо дідуся Фрейда), або іншими словами – збудження (і дідуся Перлза) на об’єкт, здатний самовиражатись і реалізовуватись у світі, як реальна особистість. Згадується вислів Миколи Васильовича Гоголя з його “Мертвих душ» на цю тему: «Такою вже є руська людина: сильна пристрасть зазнатись із тим, хто хоча б на чин вищий буде, і відносне знайомство з графом чи князем для неї краще всіляких тісних дружніх стосунків». Щоб вирватись за границі свого рівня життя, що також властивий людям, з якими людина перебуває у злитті, необхідно працювати над власними кордонами, відчуттям себе одночасно окремим у стосунках з оточенням, без небезпеки бути відштовхнутим, і приналежними, без страху бути «поглинутим», розкривати власні бажання, пізнавати власні прагнення для самовираження. Бажання багатомірні, їх може бути багато, і важливо розуміти, чи дійсно вони належать нам. За кожним бажанням прихована певна потреба, і визначення її справжньої ваги й необхідності її задоволення може показати, чи стосується воно особистих прагнень. Якщо те, що ми робимо в матеріальному плані, не дає морального задоволення, а лише тимчасово скидає напругу, це ознака того, що ми помилково визначаємо свої потреби та не в той напрямок вкладаємо своє збудження. У цьому випадку варто переглянути актуальні потреби і працювати зі страхами та почуттям провини. Тривога, закладена в страхах, в такій ситуації виступає як індикатор сильного збудження задовольнити певні потреби і слугує одночасно ланкою, що блокує появу нової ідентичності зі своїми потребами та бажаннями. Чи траплялось вам колись пристрасно хотіти щось придбати, похвалитись, продемонструвати це іншим, після чого ви втрачали інтерес до предмету? Думаю, в кожної людини були такі ситуації. Це і є приклад того, як вами неправильно була сприйнята потреба, адже вона полягала не в предметі, а в бажанні визнання вашого досягнення й успіху іншими людьми. Але проблема в тому, що це було лише тимчасове скидання напруги, тому що потреба визнання і поваги до вас інших через досягнення матеріального добробуту ніколи не змусить вас поважати себе, прирікаючи лише на постійну бездумну гонитву за уявним добробутом. Справжнє задоволення потреби в визнанні й поваги іншими людьми, так само як і самоповаги, може прийти лише внаслідок втілення в світ нашого творчого потенціалу, реалізації талантів і професійного росту, трансцендування як виходу за межі об’єктивної реальності предметного світу, який ми сприймаємо, нашого визначення в просторі буття, а не лише володіння, ким і якими ми є, а не лише що ми маємо, тому на даному етапі варто працювати з функцією personality – з уявленнями про себе, з власним образом себе, що склався за роки життя, який часто не відповідає реальності саме через злиття з оточенням. Границя-контакт зміщується у фон і, щоб виділити фігуру і підійти до активних подальших дій, терапевт має допомогти своєму клієнту дізнатись про себе якомога більше, який він.

На другій фазі, контактування, переважними механізмами спротиву виступають інтроєкція і проєкція. На даному етапі в роботу включається функція «ego», яка, як ми вже зазначали, відповідає за активний і відповідальний вибір (або відмову) людини діяти в напрямку реалізації бажання і задоволення потреби. Приймаючи та усвідомлюючи стимули і мотиви, людина починає використовувати їх енергію, відбувається оцінка об’єктивних можливостей, маніпуляції з середовищем, активна і довільна діяльність. Основними перепонами тут виступають різні негативні переконання, переконання з минулого – інтроєкти, що були нам нав’язані сім’єю, суспільством, і не були асимільовані належним чином. Інтроєкція полягає в самій природі виховання дитини і її зростання, як своєрідні поживні речовини у вигляді ідей та принципів. Це продукт системи цінностей школи, культури і релігії. Нам говорили, що і як ми маємо робити, що можна і що ні, що добре, а що погано, і ці переконання ми переймали, і вони працювали, але з часом вони перетворюються на перепони, виробляють шаблонні стереотипи поведінки й позбавляють багатьох нових можливостей творчо, нестандартно реагувати в кожній ситуації. Тренери з успіху вчать: «Багаті розглядають можливості, бідні зациклені на перепонах». Маніпуляції людини з можливостями вибору заробляння грошей обмежуються такими інтроєктами як, наприклад, «Гроші – зло, потрібно розвиватись духовно», «Не в грошах щастя», «це дорого», «Я не можу собі цього дозволити», «Бідний, зате чесний», «Власним розумом не заробиш», «Держава має мене забезпечити», «Не досить знань», «Я маю все робити сам» – цей список можна продовжувати нескінченно, адже в кожного він свій. Також у групі ризику знаходяться люди, що відвідують різноманітні тренінги з бізнесу, де вчать, як потрібно правильно думати й діяти, нав’язуючи людям систему цінностей так званої сучасної західної науки про успіх. Вони стверджують, що у вас має бути місія в бізнесі, наприклад. Ви інтроєктуєте це переконання і починаєте гарячково шукати цю місію зовні, вигадувати її, не пропускаючи через власну систему цінностей, і рано чи пізно – вигораєте. Або вас вчать ставити перед собою цілі з викликом, і ви робите, як треба, складаєте список, але нічого не виходить, тому що вони не відповідають вашим потребам – інтроєкти не були асимільовані, не пройшли перевірку на справжність відповідно до ваших глибинних прагнень. Є дуже гарна притча на цю тему: «Коли просвітленого спитали: «До того, як ти став просвітленим, що ти робив?» – «Возив воду і рубав дрова» – «А зараз, ти просвітлений, що ти робиш?» – «Вожу воду і рубаю дрова». Змінилось те, що раніше він робив, як його навчили і це не задовольняло його, а тепер він робить це зі своєї потреби, тому щасливий.

Також сюди можна зарахувати і рішення, які ми приймаємо в процесі взаємодії з навколишнім світом. Колись в дитинстві я була шокована новиною про те, що злочинці обікрали і жорстоко вбили одну багату сім’ю в нашому невеличкому містечку, яку всі жителі знали. Відтоді я довго боялась грошей, особливо, коли вже почала заробляти, і потім довго довелось вибудовувати безпеку у роботі зі своїм страхом і інтроєктом, що гроші – це загроза життю.

Велику кількість інтроєктів ми беремо з літератури і кіно, ідентифікуючись з героями, тому читати – необхідно, але важливо читати тільки хорошу літературу і обов’язково рефлексувати, тобто звертати увагу на зміст і функції власної свідомості: інтереси, цінності, мотиви, способи мислення, сприйняття, прийтняття рішень і емоційних реакцій.

Наведу приклад зі «Сповіді» Жан-Жака Руссо : «Я обожнюю свободу, ненавиджу обмеження, нужду, підкорення. Поки є гроші в моєму гаманці, вони забезпечують мені незалежність, позбавляють необхідності хитрувати, щоб добувати їх знову і знову, а необхідність ця завжди жахала; я бережу їх зі страху, що вони закінчаться. Гроші, якими володієш – знаряддя свободи; гроші, за якими женешся – знаряддя рабства. Ось чому я добре ховаю їх і ніколи не прагну здобути. Моя безкорисливість, ніщо інше, як лінь: задоволення мати не вартує старань надбання, і моя марнотратність знову ж таки ні що інше, як лінь: коли випадає приємно потратитись, важко не скористатись цим якнайкраще. Мене менше приваблюють гроші, ніж речі, тому що між грошима і бажанням володіти річчю завжди є посередня ланка, тоді як річчю можна насолоджуватись безпосередньо. Я бачу річ, вона зваблює мене; якщо я бачу тільки засіб її придбати, вона перестає мене приваблювати… Зрозумівши це, читач легко зрозуміє і одну з моїх надуманих суперечностей: поєднання майже скнарої скупості з надзвичайним презирством до грошей».

Подібні випадки зі схожим внутрішнім конфліктом великою мірою розповсюджені і у сучасному світі. Які стосунки складаються в автора з грошима, якщо розглядати їх з позиції циклу контакту? На преконтакті він почувається звабленим речами й усвідомлює свою потребу у свободі мати гроші, щоб купувати те, що йому подобається, а на фазі контактування стається конфлікт. Інтроєкт, що заробіток грошей – це гонитва і рабство, перемикає його увагу з пошуку можливостей заробляти більше, щоб почуватись вільним і розпоряджатись ними, на стриманість і зупинку себе в тому, щоб не витратити, а зберегти засоби, що є. Він хоче свободи та боїться рабства, але парадоксально не йде до своєї свободи, стаючи рабом.

Проєкція працює навпаки, це властивість людини приписувати оточенню відповідальність за те, джерелом чого є вона сама. Наприклад, в людини є упередження «Я не цікавий багатим і успішним людям». В такому випадку його цікавлять лише успіх і багатство інших, і йому не цікаві їх людські якості, а оскільки він хоче бути цікавим цим людям саме своїми людськими якостями, тому що не вважає себе успішним і багатим, то проєктуючи, думає, що не цікавий їм. Проєкція спрацювала, відбулась зупинка і, як наслідок – втеча». Не дивно, що багаті й успішні майже завжди готові поділитись своїм досвідом досягнення успіху, адже практично у них всіх є потреба здобути визнання і повагу оточення у своєму розвитку і професійному зростанні.

Якщо ви, наприклад, думаєте, що всі багаті скупі, то ви ніколи не зможете заробляти багато грошей, тому що автоматично самі себе нагородите тими ж негативними якостями, які приписуєте багатим людям і ваші можливості в заробітках будуть обмежені. Тут існує два варіанти: або ви самі щедра людина, але через відсутність грошей, ви не маєте можливості займатись благодійністю, тому приписуєте скупість багатим через ваше бажання бути щедрим і допомагати іншим, або ви самі хочете заробляти багато грошей і пов’язуєте це прагнення з жадібністю, але просто не можете зізнатись собі в цьому, ви ж хороша людина, тому робите проєкцію на інших, актуалізуєте цю якість зі світу через оточення. В такій ситуації, щойно людина усвідомлює свої побоювання, що його бажання бути багатим – він сам сприймає, як жадібність, у нього з’являється шанс піти далі та задатись уже сенсовими питаннями: «Навіщо мені бути багатим?» і «Навіщо мені потрібні гроші». Звичайно, якщо відповіді будуть» Для накопичення», то це і справді жадібність, але якщо знайдуться вищі потреби не лише в безпеці та комфорті, але й в пізнанні та розвитку, можливо, ще й філантропічні цілі допомагати нужденним, наприклад, то жоден страх жадібності його не спинить.

Микола Васильович Гоголь в «Мертвих душах» на прикладі поміщика Плюшкіна дуже чітко проілюстрував життя і характер людини, що спиняє себе засобом проєкції від контакту з близькими, залишаючи у своєму оточенні лише людей-функцій. Плюшкін вважав усіх довкола злодіями та шахраями, виключаючи одного за другим зі свого життя рідних та друзів, стаючи при цьому все більш самотнім і, як наслідок – великим скнарою: «Самотнє життя дало ситу поживу скупості, що, як відомо, має вовчий голод і що більше з’їдає, то ненаситнішою стає; людські почуття, які і без того не були глибокими в ньому, міліли щохвилини, і щодня щось втрачалось у цій зношеній руїні.». Проєкція – це відхід і порожнеча самотності, і, щоб заповнити цю порожнечу, людина перетворюється в накопичувача грошей і речей, зрощуючи в собі жадібність, але безумовно прирікає себе на днградацію, адже гроші – це всього лиш спосіб взаємодії зі світом для руху вперед і розвитку. Проєкції моделюють нашу реальність. Плюшкін вважав людей жадібними й злодійкуватими, особливо офіцерів, що діяли задля власної користі, і це упередження втілилось в його життя тим, що його донька закохалась, втекла з дому і вийшла заміж за офіцера, а як пізніше виявилось, його дружина сприяла цій зраді, за що він і вигнав її, на додаток, його син вступив на офіцерську службу. Таким чином, автор блискуче показав нам проєкцію, як захисну, але деструктивну спробу контролювати людські взаємини, й заміну неминучої невдачі контролем простору матеріальних речей і грошей з усіма звідси витікаючими наслідками самотності, деградації й занепаду. Це приклад того, як на фазі контакту проєкція зупиняє усвідомлення істинної потреби в безпеці, завданням якої є позбавлення людини страхів для відчуття захищеності, а функція ego не працює в режимі активного вибору.

Проте в жодному разі не можна недооцінювати притаманний людині проєкційний механізм, адже те, що називають сублімацією у мистецтві – його робота. Без нього Леонардо да Вінчі не створив би своєї знаменитої Мони Лізи, а Данте не написав би “Божественну комедію”. Цей механізм просто повинен бути спрямований на діяльність. Точно так само і бізнес є проєкцією. Спочатку людина, яка займається певною професійною діяльністю, наповнюється інтроєктами ззовні, так, як це потрібно, потім, методом спроб і помилок, починає звертатися всередину себе, шукати шляхи самовираження та починає проєктувати свою особистість з її потребами, баченням світу та ідеями, у власну справу, тим самим реалізовуючи те, що закликає нас до життя, у напрямку до навколишнього світу. Наведу приклад із власного життя. В дитинстві мені дуже подобалося подорожувати, ми з батьками часто кудись їздили на машині, але це завжди були нетривалі поїздки, хоча для мене вони здавалися дуже радісно бентежними та захопливими. Коли я закінчила університет, мене дуже збуджувала ідея побачити світ, як живуть інші люди. Тоді я захотіла почати подорожувати різними країнами, але коштів ще було зовсім недостатньо, і я знайшла вихід таким чином, що вирішила відкрити туристичну фірму. Звичайно, мені довелося докласти багато зусиль, щоб почати з нуля, позичивши певну суму на старт, навчання і перші ознайомчі поїздки за кордон, які організовували великі туроператори для своїх агентів. Через рік в мене уже було багато клієнтів, я змогла розрахуватись з боргами, почати заробляти гроші не лише на свої подорожі, але й на життя. Це приклад того, як можна проєктувати свою особистість на бізнес в процесі самореалізації.

Інший приклад проєкції щодо питання самореалізації зачіпає зовсім з іншого боку тему грошей. Австрійський філософ, автор роботи «Логіко-філософський трактат», Людвиг Вітгенштейн, що вивчав проєкцію структури знання на структуру світу, народився в дуже заможній сім’ї сталеварного магната. Він отримав величезний спадок, але відмовився від нього. Я думала, що ж змусило цей геніальний розум відмовитись від комфорту, здавалося б, в людини є все задля комфортних умов життя, де якраз  можна не думати про матеріальне, а просто займатись наукою і реалізовуватись. Річ у тім, що оскільки він відмовився продовжувати сімейний бізнес, в нього виникла проєкція на оточення, ніби вони його визнають виключно за статус і матеріальне становище, якого він не досяг самотужки, а у ньому ж було величезне дослідницьке зацікавлення в області філософії і логіки, реалізації та визнання досягнень якого він потребував. Опинившись в ситуації без вибору, Вітгенштейн тим самим все ж зробив вибір, повернувши проєкцію всередину, бо чітко усвідомлював свою потребу у визнанні власних якостей, досягнень в самореалізації, просторі буття, а не володіння, не підмінюючи задоволення цієї потреби за допомогою предметної матеріальної реальності, що дуже часто трапляється у сучасному світі, коли люди хочуть визнання, але намагаються задовольнити цю потребу, купуючи дорогі речі, демонструючи престиж, створюючи показовий достаток, підміняючи внутрішнє самовираження зовнішнім. В ідеалі, речі мають підкреслювати індивідуальність, підсилювати наповнення, що міститься всередині, як винагорода – результат почуття людської гідності, а не її підміна.

Життя – це проєктування реальності за допомогою бачення можливостей, а не перепон. Зупиняючи себе, людина потрапляє в ситуацію неможливості бачити перспективи та робити вибір. Замісь того, аби проєктувати ситуацію: свою реальність і бажання в майбутнє, планувати, усвідомлювати наявний стан речей, долати перешкоди, розраховувати ризики вжитих кроків і починати їх реалізовувати, вона проєктує на людей, ховається та уникає відповідальності. Працювати з інтроєктами і проєкціями можна, виводячи ці механізми на рівень свідомості, щоб людина могла побачити свої способи переривання контакту і взяти відповідальність за те, як і від чого вона захищається з їх допомогою, як вони впливають на результати його життя, вертаючи поступово інтроєкти тим, від кого вони приймались, так само як свої якості з проєкцій, наприклад з допомогою гештальт-техніки «гарячого крісла».

На фазі фінального контакту основними механізмами переривання виступають дефлексія і ретрофлексія. Коли людина вступає в контакт безпосередньо з предметом свого задоволення, вона відчуває дуже глибокі переживання, і якщо в її житті досвід в процесі задоволення супроводжувався психологічно травматичними подіями, може виникнути почуття сорому або, наприклад, страху. Щоб уникнути цих глибинних переживань, вона намагається скинути напругу, що з’являється, витіснити її в навколишній світ (дефлексія) або піти у свої переживання, зупиняючи себе, стримуючи від задоволення і насолоди й згортаючи цю енергію на себе (ретрофлексія).

Розглянемо на прикладах. Коли я дійшла до моменту розбору цих механізмів переривання на фазі фінального контакту в написанні цієї статті, у мене сталась зупинка, зникли ідеї, приклади, на яких можна було б показати , як спрацьовує дефлексія і ретрофлексія в контексті стосунків з грошима. Кілька днів я ходила в ступорі, аж поки не усвідомила внутрішній голос – а раптом це все лише мої фантазії… а якщо люди, що читатимуть, не зрозуміють або вважатимуть її не цінною… – в результаті переключилась на читання книг. І тільки після того, як я усвідомила, що таким чином тікаю від фінального контакту (ретрофлексую) і перестаю насолоджуватись процесом написання, який дуже люблю, і дала волю своїм побоюванням та переживанням, в мене почали з’являтись ідеї та приклади, як спрацьовують захисні механізми на цій фазі контакту з грошима.

Отже, ретрофлексія. Припустимо, певний пан Х вже заробив деяку суму грошей, і замість відчути задоволення, визнати свою спроможність і почуття власної гідності через пророблену роботу і розпоряджатись цими грошима у власне задоволення і собі на користь, він починає думати, що не можна витрачати ці гроші, інакше вони швидко закінчаться і він залишиться з порожніми кишенями, починає економити, боятись, що його можуть обікрасти, ховає їх. Досить часто стається, що вкладаючи всі гроші в банк, люди втрачають величезні суми на інфляції, змінах курсу валют чи через банкрутство банку і нестабільну економічну ситуацію в країні не можуть забрати свої гроші взагалі. Таким чином людина не задовольняє своїх потреб, пов’язаних з бажанням мати гроші (ми вже проговорювали, що потреби в грошах не існує). Тут можна працювати зі страхами, пов’язаними з досягненнями, наприклад, побоюваннями, що може статись щось погане : обкрадуть, більше не зможе заробити, будуть заздрити; з соромом виділитись і почуттям провини, якщо оточення заробляє менше, людина може боятись, що близькі не приймуть його успішним; так само важливо виявити і повернути інтроєкти (адже ретрофлексія підтримується інтроєктами) (наприклад, в дитинстві йому казали «Не витрачай гроші, бережи їх, інакше залишишся голий-босий»). У всіх цих випадках прихований минулий негативний досвід і у кожного свій.

В основі дефлексії – ті ж переживання, що були описані вище, але сам механізм спрацьовує вже не як стримування та згортання енергії всередину, а як скидання напруги у навколишній світ. Це може бути «марнотратство», неусвідомлене бажання, якнайшвидше позбутися зароблених грошей, вкладаючи все в сумнівний проєкт, або просто спустити безцільно. Якщо йдеться про придбання матеріальних цінностей, то глибинні переживання на фазі фінального контакту можуть витіснятися, людина не отримує задоволення, а хвалиться, наприклад, щоб довести собі за допомогою інших, що вона насолоджується, або висміює при інших своє придбання в страху, що йому будуть заздрити.

Коли я займалася туризмом, іноді доводилось зіщтовхуватись із ситуаціями, коли людина, заробивши грошей на подорож для своєї сім’ї, їде за кордон у недорогий, але гарний п’ятизірковий готель за 300 доларів (просто казкова пропозиція на той час), але вже на місці, замість того, щоб отримувати задоволення від відпочинку, починає прискіпуватися та вишукувати мінуси в сервісі, наприклад, постільну білизну міняли через день, а не щодня. Проблема в тому, що вона починає шкодувати про витрачені кошти, щоб втекти від своїх страхів, думає, може помилилась в виборі, може обманули, можливо могло бути краще. Це ж робота перфекціонізму і ми наближаємось до фази постконтакту і механізму переривання на етапі асиміляції, який заведено називати еготизмом, коли людина думає, що вона, як завжди, зробила щось не те, міркувати щодо можливості зробити краще і виправдовуватись, знецінюючи таким чином новий досвід, думаючи, що заробила мало чи не так, як хотілось і т.д.. На даному етапі активною стає функція personality, що полягає в уявленнях людини про себе, хто вона, в інтеграції минулого досвіду, і взятті відповідальності за те, що вона відчуває і робить. Тут важливо розібратись, для чого їй гроші потрібні взагалі, свободу бути ким вони дають? Можна, наприклад запропонувати пограти – побути грошима і розповісти, яка вона, коли прикидається грошима? Відповіді можуть бути різними: щедра, професійна, радісна, допитлива, пізнає світ, забезпечує комфорт, сильна, надійна, впевнена, підприємлива і тд., вони й створюють інтеграцію в особистість людини, якості, якими вона наділяє гроші, складають її образ себе – яка я, коли заробила гроші? З цих відповідей легко з’ясувати потреби, що мотивують її заробляти, тому важливо, щоб вона навчилась розпоряджатися заробленими грошима для задоволення усіх цих потреб. Виходячи з розкритих потреб, наприклад, якщо відповідь була «забезпечує комфорт» – частину витрачати на необхідність, «радісний або пізнає світ» – частину на задоволення (подорож або інші покупки, як нагороду для себе за гарно зроблену роботу), «надійний, підприємливий» – частину інвестувати, щоб гроші працювали і в майбутньому, «професійний» – частину на навчання і професійний ріст, «щедрий» – частина на благодійність (якщо є потреба допомагати іншим), «впевнений» – ще частку відкладати і т.д.. Про це й кажуть, що гроші мають іти за призначенням, і ці призначення, якщо вони співвставні з якостями особистості, відповідають на наші потреби, формуючи новий досвід, адже всі ми родом з минулого.

Все життя людина набирається досвіду, в стосунках, в сім’ї та суспільстві, що найчастіше відіграє ключову роль і визначає те, ким ми є наразі. Як бачимо, на будь-який досвід, як і досвід стосунків з грошима, нашаровується багато наших рішень, установок, переконань, що програмують шаблонну поведінку в професійній діяльності, створюють внутрішні конфлікти бажань, потреб і цінностей, обумовлюючи неповноцінний ЦИКЛ КОНТАКТУ з грошима, невміння правильно визначати потреби, розпоряджатись своїми доходами та вибудовувати стосунки з собою і світом, де гроші є лиш одним зі способів взаємодії. Але оскільки в сучасному суспільстві від них великою мірою залежить наша свобода, то шлях до неї лежить через пізнання ідеї грошей. І щоб її пізнати, необхідно визначити чітку межу її застосування, щоб не вносити труднощі самореалізації, а також актуалізації й адекватного задоволення особистих потреб в стосунки з іншими людьми.