«Дайте мені точку опори – і я переверну Землю», – казав Архімед, наголошуючи на цінності ролі опор у процесі змін. Психологічні опори є надважливим компонентом в процесі творення змін. Це, свого роду, ресурси, які створюють підґрунтя, на базі якого в нас з’являються сили для дій. Саме дії ведуть до змін. Дії відбуваються завдяки рішенням, які ми приймаємо «тут і зараз». Вони обумовлюються як минулим, так і майбутнім, але відбуваються завжди в теперішньому моменті, тому майбутні зміни ми творимо саме «тут і зараз». Отже, точки опори теж знаходяться в теперішньому моменті. То що ж ми можемо вважати тими точками опори в «тут і зараз», які дають сили приймати рішення, що призведуть до дієвих змін? Ми поговоримо про це пізніше, адже спершу важливо розібратися з тим, що заважає бути присутніми в теперішньому моменті настільки, аби відчувати опори для змін, адже це завжди пов’язано з супротивом змінам. Тому тема супротиву є важливою в терапії, і різні терапевтичні підходи мають власні теорії та методи роботи з супротивом.

 Зважаючи на поняття змін в вищеописаній часовій парадигмі, можна зробити висновок, що супротив може проявлятись як збігання в минуле або тривога/мрії про майбутнє. Ф.Перлз називає це історичним або споглядальним мисленням. Коли ми приходимо до точки свого життя, в якій хочемо щось у ньому змінити, супротив може проявлятись як пошук причин неможливості змін в минулому (наш минулий досвід, психологічні травми та ін.), або ж надмірно займаємось цілеутворенням на майбутнє в надії, що будемо діяти в напрямку цих цілей.

Класичний психоаналітичний підхід працює з причинами супротиву: 

Я знаю, що я зробив би це, але не можу це зробити

Психоаналітик шукає причини, чому клієнт не може зробити те, в чому бачить сенс. Так, цікавість до супротиву розцінюється як захисна реакція психіки, як захист, який створює рівновагу.

Проте ми не можемо змінити минуле в минулому, а майбутнє в майбутньому, адже саме теперішнє зв’язує минуле з майбутнім. Саме те, що відбувається з нами в теперішньому моменті, які в нас є відчуття, емоції, інтенції, потреби і бажання, їх переживання, усвідомлення, здатність відчувати і рефлексувати, про що вони свідчать, куди нас направляють, може стати тими точками опори, в яких всі переживання перетворюються на енергію, яка стає мотивацією для спонтанного волевиявлення і прийняття рішень, які потім призведуть до змін. Але найчастіше супротив їх переживати перемагає, бо частенько вони не надто приємні, адже створюють дискомфорт. В цьому разі ми блокуємо їх енергію, і на цьому місці благополучно виникає тривога як перерване і заблоковане збудження.

Перлз пише про наступні види переживань супротиву:

Оральний супротив. Ми відчуваємо відразу, ніби-то їжа вже знаходиться в шлунку, наприклад, коли ми дізнаємось погані новини, часто спазмує стравохід, коли ми не можемо переварити і перетравити ментальну їжу. Неусвідомлений супротив може проявлятись як відсутність апетиту.

Дентальний супротив. Це супротив супротиву як проковтування їжі. Коли дитину заставляють їсти, коли вона не хоче, ще формує неврастенію та параноїдальний характер. Так відмова кусати і жувати призводить до появи паразитарного способу життя. Паразит беззубий, він присмоктується до людей з ресурсами і як п‘явка смокче кров. Така людина відмовляється застосовувати свої деструктивні функції (пережовування) собі на благо (зуби мають деструктивні функції). Важливо навчитись користуватись зубами – контактувати з власною агресією.

Анальний супротив. Це супротив виділенню. Відбувається, коли є відчуття відрази, сором, страх, почуття провини. М‘язевий супротив створює тривожність, ми перестаємо вільно дихати, звідси багато серцево-судинних захворювань. Має місце страх видиху, коли при тривозі завжди є проблема не з вдихом, а з видихом (хоч люди завжди плутають якраз через супротив і думають, що їм не вистачає повітря. Видих – це теж виділення, збудження, яке не знаходить виходу. Сюди ж ми можемо віднести симптом проблеми видиху при панічних атаках.

Геніатальний супротив. Це збігання від відчуттів збудження в області статевих органів.

Зазвичай, люди використовують раціональний підхід до змін – як його називає Кепнер – підхід здорового глузду – це прийом родичів та друзів, які дають нам поради, що потрібно робити/зробити і як правильно чинити для того, аби прийти до покращення і бажаних змін. Логіка цього здорового глузду наступна: 

Або я знаю, що потрібно змінити і роблю це. Або я просто не знаю, що потрібно зробити, тому мені важко.

Проблема цього підходу в тому, що він призводить до критичного ставлення до себе:

Я ж знаю, що потрібно робити (змінити), але не можу. Це автоматично означає, що я слабак, що зі мною щось не так.

В цьому випадку ми атакуємо власний супротив і намагаємось силою волі виховати в собі нові звички або ж спонукати себе до певних дій. 

Проте ту є один нюанс – якщо є супротив, це означає, що є певні важливі для нас потреби, про які він свідчить, але ми їх поки не можемо усвідомити. Ці потреби певною мірою можуть суперечити усвідомленим потребам, через які ми й прагнемо змін. Тому атакувати власний супротив силою волі рівноцінно насильству над собою. Важливо усвідомити, які потреби стоять за цим супротивом. 

Парадоксальна теорія змін Арнольда Бейссера (рекомендую почитати невелику статтю Бейсера про парадоксальну теорію змін та його біографію, адже його життя – найяскравіша ілюстрація його теорії) дає цьому процесу можливість природним способом прийти до змін, віднайшовши опори в супротиві, прийнявши те, що за ним стоїть і проситься бути усвідомленим, прийнятим та асимільованим в наш досвід «тут і зараз», адже супротив – це життєздатна частина нашого «Я», а не інструмент «Я». 

Бейссер пише: 

«Зміни відбуваються тоді, коли людина стає тим, ким вона є, а не тоді, коли вона намагається стати тим, ким не є на даний момент»

Гештальт-терапевт відмовляється від ролі «змінювача». Він наполягає на тому, щоб людина була такою, яка вона є, а не такою, якою хоче стати. Він вірить, що зміни не відбуваються в результаті старання, примусового зусилля чи переконування. Так, людина отримує опору в теперішньому, в реальності, в «тут і зараз» – в точно визначеному місці для того, щоб отримати опору, яка дозволить їй рухатись до змін. Хоча іноді не так просто бути чесним перед собою, визнавши свої тіньові сторони, проте як писав Марсель Пруст: «Щоб зцілити страждання, треба пережити його повністю». Гештальт-терапія підтримує те, що є, допомагаючи людині пережити навіть болісну правду і прийняти себе такою, якою вона є, в тому числі з усіма обмеженнями, що створює можливість відчути власну вразливість, з якої ми здебільшого виростаємо і розвиваємось, і яка й дає опору для змін.