Сім’я — першочергово є простором, в якому діти набувають пізнавальних і емоційних здібностей. Роль сім’ї у розвитку дитини неможливо знецінити, оскільки саме там формуються основні якості, з якими діти вступають потім у дорослий світ соціальних правил і взаємин з великою кількістю інших людей та систем. Від цих якостей залежить і якість самого життя, а також якість майбутніх ролей, які їм доведеться освоїти — таких, як учень, студент, професіонал своєї справи, чоловік/дружина, батько/мати, друг і т.д. – все те, що формує ідентичність і відчуття себе реалізованою особистістю. Тому одна з найважливіших функцій сім’ї – це пізнавальна й емоційна соціалізація дитини. Під поняттям соціалізації психологи розуміють процес набуття дітьми цінностей, вірувань, переконань, котрі роблять їх повноправними членами суспільства. В процесі соціалізації, до прикладу, формуються здібності входити і перебувати у стосунках з іншими людьми, набувати соціальних навичок, відчувати і правильно інтерпретувати ментальні стани інших, орієнтуватись в соціальних структурах, а також моральних стандартах і цінностях.

Якщо вас запитати, якими б ви хотіли бачити своїх дітей, практично всі дадуть відповідь, що бажають бачити своїх дітей фізично і психологічно здоровими, щоб їх діти уміли розрізняти «добро» від «зла» (моральні цінності), були реалізованими особистісно і професійно, могли успішно взаємодіяти й орієнтуватись в соціумі. Всі ці якості, в більшості залежать від стосунків в сім’ї та батьківського стилю виховання. І тут не йдеться про застосування певних практик і методів. Стиль виховання – це стосунки батьків зі своїми дітьми.

Безумовно, генетично вроджені якості характеру дитини відіграють важливу роль і мають вплив на те, як батьки реагують у взаєминах на певну поведінку дитини, але численні дослідження показують, що темперамент і те, що ми називаємо вродженим характером дитини, вважаються другорядними у порівнянні з впливом стилю виховання на розвиток і формування особистості.

Іншими, більш розширеними факторами, що впливають на розвиток дітей є: взаємини батьків, стосунки з сіблінгами (братами, сестрами, однокласниками і т.д.) школи, розширена сім’я і друзі сімей, робота й економічні умови, екологія, державні структури, культура та особливості сучасності, в т.ч. технології. Ми ж постараємось описати батьківські стилі виховання, оскільки вони відіграють найважливішу роль в розвитку та ідентичності дитини.

Три основні ролі, які відіграє сім’я (LeVine, 1974):

– Виживання (включає допомогу батьків своїм дітям в їх фізичному розвитку і створенні безпеки для них),
– Економічна ціль (батьки забезпечують можливість дитини освоїти економічні навички, за допомогою яких вона зможе себе підтримувати),
– Самоактуалізація (націлена на те, щоб допомогти дітям максимально можливо реалізувати свій потенціал).

Це зовсім не означає, що батьки мають досягати заданих цілей замість дітей, але вони можуть створити такий простір, в якому їх діти набуватимуть навички, за допомогою яких зможуть реалізуватись у дорослому житті. Чисельні дослідження демонструють, що від стилю виховання напряму залежать навички і якості дітей. В цьому сенсі британська приказка  «Не виховуйте дітей, вони все одно виростуть схожими на вас» набуває дещо інших відтінків і ситуативності, особливо у випадках, коли батьки нав’язують дітям свої потреби під виглядом турботи про них. Пригадується анекдот на тему, коли мама кілька разів нагадує сину одягти шапку, а батько, врешті не витримавши, каже: «Сину, та вдягни врешті шапку, хіба не бачиш, мамі холодно!»

Коли йдеться про виховання, ми не маємо на увазі, що дітей обов’язково потрібно навчати, як саме діяти, а важливо розуміти, яку моральну підтримку ми їм надаємо, як відгукуємось на їх потреби (фізіологічні й емоційні), наскільки ми, як батьки, чутливі до їх потреб і як вибудовуємо гнучкість структури взаємодії. Зі зростанням і фізіологічним розвитком дитини (біологічні процеси в мозку) зростають її пізнавальні (когнітивні) здібності, а заразом і здатності до дій на шляху до самостійного задоволення своїх потреб, а значить – до відповідальності за свій фізичний і психологічний комфорт в різних соціальних контекстах та ситуаціях. Але даний факт – лише фундамент, що означає схильність дитини до пізнання і сформована іще одна її потреба – допомоги оточення в освоєнні навичок і засвоєнні життєвих законів та збалансованої взаємодії зі світом (гармонізації внутрішнього і зовнішнього). Така допомога разом з емоційним контактом і чуттєвою реактивністю на потреби дитини формує базову позитивну прив’язаність (Bowlby, 1969), яка дає дитині відчуття безпеки, що зі свого боку, допомагає їй досліджувати й пізнавати світ, а також з легкістю йти по життю, коли проживати труднощі життя не стає тягарем часу, а натомість відчувається стан потоку і напрочуд грайливої подорожі тривалістю в життя, коли пасивне очікування здобуває достатньо підтримки, щоб перетворитись в активне зусилля дитини. Мабуть, найкращим кінематографічним прикладом цього є сюжетна історія батьківської турботи про сина в умовах концентраційного табору в італійському фільмі Роберто Беніньї «Життя прекрасне».

Отож, які ж аспекти характеризує найефективніший батьківський стиль виховання?

Авторитетний стиль батьківського виховання (Baumrind, 1966)

Виходячи з чисельних наукових досліджень в області психології, найуспішнішим стилем батьківського виховання вважається той, в якому виявляють багато прийняття, тепла, любові, емоційної реактивності на потреби (фізіологічні, соціальні, пізнавальні) та одночасно ставлять чіткі обмеження і вводять правила з поясненням результату певної поведінки дитини і впливу на можливі наслідки, як для нього, так і для оточення. Вимогливість батьків при цьому завжди має бути обґрунтована причинами і належним чином донесена. Такий підхід, за наявності тепла і спрямованої на контакт батьків з дитиною інтенціональності, вимогливість і високі стандарти очікувань (не плутати з нарцисичними очікуваннями – див.статтю Виховання дітей і нарцисизм), дає дітям опору на структуру для розуміння, як вони можуть поводитись і як діяти для їх власного блага з урахуванням користі і для довколишнього середовища. Таким чином діти опосередковано вчаться задаватись цілями та досягати їх.
Якби ми могли дати метафору авторитетному стилю виховання, то як казав один із моїх вчителів із сімейної гештальт-терапії, Джованні Салоніа, це схоже на ріку, де її береги є тією структурою, котра має чіткі грані (правила, закони поведінки та взаємодії з оточенням, що запроваджуються батьками під виглядом вимог і очікувань), а її течія – тією гнучкістю, що створює рух життя (емоційна реактивність на змінність потреб дитини і емоційне прийняття світу дитини, що весь час перебуває в розвитку). В гештальт-терапії ми б називали ці два компоненти функціями personality та id, котрі формують основу для успішного контакту людини з довколишнім світом (детальніше ми вивчатимемо ці складові в навчальній програмі “Теорія і практика гештальт-терапії”).

З вищезгаданого, такий стиль батьківської поведінки безпосередньо впливає на формування вміння дитини керувати власною поведінкою з увагою до власних потреб і повагою до потреб інших, виробляє критичне мислення, щоб гармонійно оцінювати кожну ситуацію та знаходити найкращі рішення в різних соціальних контекстах. Ці навички засвоюються опосередковано, вони ніби інтегруються у поведінку та інтерналізуються дітьми (присвоюються ззовні всередину) через досвід взаємодії з батьками. Батьківська фігура швидше є присутньою третьою стороною, що спостерігає, дає опору і допомагає дитині досліджувати світ, контактувати з іншими людьми, предметами чи системами.

Важливо зауважити, що авторитетний стиль виховання підійде і для вчительських фігур.

Які ж результати авторитетного стилю дослідники знайшли у своїх експериментах?

Діти, котрих батьки виховують, спираючись на вище перелічені принципи, схильні:

– краще вчитись і проявляти більше уваги до пізнання світу,
– мати велику самоповагу і повагу до інших,
– володіти великою кількістю соціальних навичок,
– відчувати менше психологічних труднощів, ментальних і поведінкових розладів,
– скоювати менше правопорушень, оскільки краще справляються з агресією (агресія не переходить в деструктивну поведінку – див.статтю Подвійна природа агресії),
– вирізнятись високими моральними цінностями (краще розрізняють «добро» і «зло»),
– будувати якісніші стосунки,
– бути незалежнішими (вільнішими) у виборі, при цьому здатними чудово формувати взаємозалежність і базову прив’язаність у стосунках.

Поряд з авторитетним стилем виховання, виділяють також (Baumrind,1966;Maccoby and Martin,1983):

– Авторитарний (висока вимогливість/контроль/очікування/жорсткість без пояснень (для прикладу, «Я так сказав!») і низьке прийняття/реактивність/тепло/чуйність).

Наслідки для дітей згідно з дослідженнями: тенденція почуватись нещасними, менш незалежні, відчуття відсутності безпеки, менша самоповага, поведінкові труднощі, гірше вчаться, погіршення соціальних навичок, схильність до наркотичної залежності.

– Ліберальний або ствердний (висока реактивність і низька вимогливість, відсутність обмежень, очікувань і правил, у батьків спостерігається заборона на заборони).

Наслідки для дітей згідно з дослідженнями: неможливість дотримання правил, погіршений самоконтроль, егоцентричність і егоїзм, труднощі у стосунках і у взаємодії з соціумом.

– Індиферентний або недбалий незалучений (низький рівень вимогливості і низький рівень чуйності, батьки зайняті своїми потребами та інтересами).

Наслідки у дітей згідно з дослідженнями: імпульсивність, неможливість регулювати емоції, формуються різні залежності, спостерігаються часті правопорушення і ментальні розлади в т.ч. суїцидальні нахили.

Наслідки, котрі були виявлені у дітей і підлітків в ході різноманітних експериментів, висвітлюють стилі поведінки, узагальнені науковими дослідженнями і демонструють тенденції, тому беручи до уваги прямі взаємозв’язки між батьківським ставленням і так званою успішністю дітей, важливо орієнтуватись також і в факторах впливу навколишнього середовища. До прикладу, навіть авторитарний стиль виховання з, на перший погляд, низьким рівнем чутливості і високим рівнем вимогливості може розглядатись, як авторитетний, якщо врахувати умови життя й оточення в якому вимушено перебуває дитина. Якщо суспільство і субкультура достатньо небезпечні, а потреба безпеки не може бути задоволена в соціумі, у якому перебуває дитина, тоді авторитарний стиль виховання з надмірними вимогами й обмеженнями може розглядатись як батьківська чутливість до соціальних факторів і таким чином слугує мірою перестороги для дітей в ризикованих соціальних ситуаціях, де діти потребують відчуття агресивної енергії як емоції (див. статтю Подвійна природа агресії) для того, щоб мати можливість захистити себе. Тут, як ми знаємо з досліджень, при авторитарному стилі виховання діти стають більш агресивними, що дозволяє їм відчувати енергію для самозахисту, тому батьківські вимоги є силою, що саморегулюється і насправді містять у своїй основі любов, чуйність і реактивність щодо потреб дітей.

Практики й методи у кожного з батьків можуть бути свої, але найефективнішим, у своїй основі є той, що має в основі саме ці два компоненти: бути теплим і мати високі стандарти, тобто прийняття/чуйність+вимогливість/контроль (Maccoby and Martin, 1983).

Батьківська чутливість і тепло – «найбільш впливові величини (батьківства) у ранньому дитинстві. Вони не лише укріплюють психологічне функціонування в цей період розвитку дитини, але також… закладають фундамент, на котрому майбутній досвід буде будуватись» (Belsky,1981)/

Тепла посмішка, добре слово, доречна похвала і схвалення, підтримка в дослідженні навколишнього середовища, заохочення допитливості й добрих намірів, чуйність до емоційних і фізіологічних потреб, доречна чітка і тепла ситуативна критика з поясненням, обмеження з чіткими поясненнями причин, чому це важливо, – все це уже з раннього дитинства формує в дитині здатність обирати й діяти найкращим чином: вчинком, словом, емоційною реакцією і навіть думкою.

Ми часто кажемо, що діти – наші найкращі вчителі, тому що саме у стосунках з ними ми проходимо такий шлях зростання, на якому (інстинктивно) отримуємо виклики пізнання законів контакту з навколишнім середовищем і законів життя для його продовження, розвитку і творення кращого майбуття.