Конфлікт в сім’ї та парі є неминучим, оскільки наше суспільство створює сім’ї на виборі особистості. Соціальний перехід від «жити без тебе не можу» до «я обираю жити з тобою» вже відбувся. Саме тому конфлікти в сім’ї базуються або на пошуку автономії, або на потребі належати, тобто на природній необхідності розвитку або «я», або «ми».

У кризі задоволення потреб важливу роль відіграє потреба належати іншому, тобто відчуття спільності – «ми». Саме з цього відчуття взаємної потреби стає можливим задоволення та підтримка один одного в життєво важливих процесах. Таким чином, з’являється сам стан задоволення.

Коли важливі потреби в відносинах задовольняються, а приналежність вже сформована, на перший план виходять потреби в самореалізації та самоактуалізації, які проявляються через бажання автономії, бажання бути іншим та відрізнятися. Бути іншим – це не бути проти іншого (партнера), це бути відмінним – окремим разом. Пара проходить крізь кризу наповненості, в якій часто плутаються поняття потреб і бажань (потреба в приналежності та бажання бути автономним), через що можуть з’являтися конфлікти з неможливістю об’єднати два різні процеси: одночасного відчуття спільності та окремості.

Свобода полягає в можливості виражати себе відмінним, належачи. Інтеграція полягає в тому, щоб розрізнити ці процеси та об’єднати їх, що забезпечить можливість навчитися бути іншим (в чомусь відмінним і автономним) у приналежності, коли кожен існує як «я» та «ми» одночасно.

Для цього важливо розібратися, що мається на увазі під «ми» та «я»: у чому ми належимо один одному, як ми відчуваємо нашу спільність, які у нас спільні наміри та погляди на життя, а також: у чому кожен з нас є автономним (найчастіше, це якості, здібності та бажання, спрямовані у світ для самореалізації та самоактуалізації, у професійну та соціальну діяльність).

Задоволення потреб забезпечує наше відчуття інтегрованості, оскільки базується на потребі. Якщо зі стосунків людина не може взяти те, чого потребує, це свідчить про наявність травми. Справжні істинні бажання можуть з’являтися тільки тоді, коли задовольняються потреби, коли ми отримуємо відчуття свободи, що переповнює та хочемо розширитися, проявитися у світ та зайняти більше простору. Реалізація бажань нас розширює. Їх наявність свідчить про «я», тобто активну персоналіті, наявність думок та почуттів, а також асимільоване разом з ними знання про себе: коли ми знаємо себе і знаємо, чого хочемо.

У понятті “ми” в стосунках у парі, де важлива потреба в приналежності, особлива увага спрямовується не на почуття та думки як міжсуб’єктну форму стосунків, а на відчуття та сприйняття (в першу чергу у тілі) – міжтілесний простір партнерів.

Те, що ми відчуваємо, завжди базується на тому, ким ми є, а ким ми є, регулюється стосунками.

Конфлікт є важливою еволюційною складовою стосунків, і перед усім, не своїм контентом, змістом і формою, у якій він виражається, а тим, що саме за ним стоїть. Фокусування партнерів на формі, в якій він виражається, часто стає основною проблемою, оскільки ігнорується фігура – потреба, яка стоїть за контентом конфлікту. Для учасників такого конфлікту форма перетворюється на фігуру, при цьому справжня потреба ігнорується, що і спричиняє багато претензій один до одного. Важливо пам’ятати, що за цим завжди стоїть особистісна потреба в стосунках, завдяки якій можна виділити три важливі складові вирішення конфлікту в сім’ї:

Повага

Я поважаю твій вибір, твої потреби і бажання.

Цікавість

Мені цікаво та важливо, які твої потреби і бажання стоять за твоїми словами.

Подяка

Я дякую тобі за відповідальний підхід до вибору говорити про них.

Безумовно, як ми розуміємо, комунікація є важливою здатністю вирішення конфлікту, але також важливо пам’ятати, що комунікація – це не тільки контент.

По-перше, факт того, що партнер говорить у конфліктній ситуації з метою виразити свій стан, не є достатнім. Це свідчить лише про те, що він демонструє свою владу та перекладає відповідальність на іншого, створюючи тим самим залежні стосунки. Ресурс конфлікту полягає не в тому, щоб виразити почуття та себе, продемонструвавши владу та силу, а в тому, щоб виразити свій мотив і потенціал, перебуваючи у відносинах.

Що стоїть за твоїми словами? Ти кажеш це тому, що ти хочеш цього чи ось цього?

По-друге, для того, щоб вирішити складнощі у стосунках, потрібно мати можливість проживання прямого конфлікту, щоб проєкції могли зустрітися з реальністю партнера та бути розгорнутими і присвоєними.

Наприклад, використовувати у мовленні “ти” замість “я думаю, що ти…”.

Суб’єктивність – це не те, що ми думаємо, це всього лиш те, що ми думаємо, тому в конфлікті є три позиції: моя, твоя та правильна.

Мета відносин – відчувати повноту самовираження в них, коли я можу бути тим, хто я є, реалізовуючи при цьому свій потенціал.

Енергія ховається в перспективі змін, оскільки партнер – це завжди розширення, а не перепона.