У зв’язку з тим, що кожна подія в нашому житті є результатом взаємодії зі світом на границі-контакту, для кожної окремої людини ця взаємодія та спосіб її здійснення є індивідуальним, з власними особливостями, що сформувалися в минулому, часто дитячому досвіді. Тому кожен відчуває свої границі по-різному. Проте існують ситуації в житті кожної людини, пов’язані з даністю буття, які Карл Ясперс ввів у повсякденне вживання як пограничні ситуації, тобто такі, які неможливо змінити.

Це:

– кінцевість життя

– необхідність страждання

– необхідність боротьби

– невідворотність випадковості

– відчуття провини

Рано чи пізно кожен із нас зіштовхується з цими ситуаціями у вигляді втрати близьких людей, хвороб, різноманітних обставин, неприємних сутичок і важких нездоланних почуттів тривоги та страху. Часто саме вони стають причиною звернення до психотерапевта. Але навіть ці даності, коли вони вступають у контакт з нашими почуттями, хоч і не зникають, парадоксальним чином стають ресурсом, який сприяє нашому росту і розвитку, відкриваючи багато можливостей для життя з почуттям повноти і наповненості.

Під час терапії людина разом із фахівцем може поглянути на зворотний бік медалі.

Наприклад, усвідомлення кінцевості життя, супроводжуване страхом смерті, є нічим іншим, як сигналом наявності ще нереалізованого потенціалу людини, це насправді звернене бажання жити своє життя максимально корисно і наповнено, бажання вступати в контакт з оточуючим світом для пізнання його і себе.

Неухильність страждання з різних причин свідчить про наявність обмежень, які можна навчитися долати, чи то проживати почуття горя, суму, сумувати, або творити більш прийнятну реальність за допомогою винахідливості, творчої адаптації, мистецтва, науки, соціальної діяльності.

Необхідність боротьби звертається до зростання особистої сили й влади собою шляхом активних дій на шляху задоволення своїх потреб, враховуючи подолання конфліктів з оточуючим світом з найбільшою користю для всіх учасників ситуації, повагою до себе і інших, необхідністю робити вибір і опановувати свою агресивну силу для загального розвитку.

Неодмінність випадковості передбачає прийняття свого безсилля, коли ми робимо все, що від нас залежить, не чекаючи результату, не впадаючи в обвинувачення, позицію жертви і виправдання – роби, що повинен, і будь, що буде.

І наявність почуття провини: незалежно від вибору, який ми робимо, будучи свободними та несвободними одночасно, він завжди передбачає наявність безлічі інших можливостей, які все одно залишаться втраченими через обмеження сприйняття, що викликає екзистенційне почуття провини, спочатку перетворюючись на відчай, а з часом – на мотивацію змінювати світ навколо на краще.

Подолання кожної з цих пограничних ситуацій супроводжується психологічним болем. Я розглядаю людський біль як незаповнений простір. Під поняттям болю я маю на увазі будь-які страждання, як психологічні, так і фізичні (тілесні), пов’язані з напруженими, стресовими подіями, які відбуваються у нашому житті, пов’язані зі стосунками з іншими людьми, втратами, з різного роду нездатністю радіти життю, з невиправданими очікуваннями, а також похідними від цього страхами, образами, почуттям вини та самотністю.

Часто люди страждають саме тому, що втікають від цього болю, не розуміючи, до якої потреби він закликає, а втім, саме в ньому приховуються розгадки, і тільки він може дати відповіді, куди нам рухатися далі. Іноді цей процес супроводжується панічними нападами, коли людині здається, ніби вона зникає, але це сигналізує про зникнення старого і закликає до появи нового.

Біль розмовляє з нами, але перетворюється на монолог, коли діалог зі світом стає неможливим, діалог, який допомагає людині зрозуміти свої бажання та побачити напрямок розвитку та реалізації потенціалу як духовної істоти, яка співтворить зі світом.

Коли ми говоримо про потреби, ми говоримо про їх усвідомлення та дії для задоволення. Мені більше подобається англійський варіант: вони кажуть “meet one’s needs”, що буквально перекладається як “ЗУСТРІТИ свої потреби”. І ось наша психіка та наше тіло за допомогою екистенційного болю підштовхують нас на цю зустріч, запрошують до неї – зустрітися з собою іншим, новим, який живе всередині, але поки в вищому, більш тонкому просторі смислів – це зустріч з собою.

Так, я розглядаю біль як незаповнений простір. Тому так важливо не втікати від екзистенційного болю, а з’єднуватися – творити з нього, створювати з нього нову, кращу реальність, вписувати свою картину світу в багатогранну, заповнювати цей порожній простір болю самим собою, подоланням і зусиллям, трансцендуючим, виходячи за межі об’єктної реальності, створюючи таким чином своє безсмертя як підтвердження того, що життя світу триватиме в часі та просторі.

Якщо вам щось болить, тіло або ситуація, спробуйте творити щось хороше з цих відчуттів: грайте, пишіть, малюйте, ліпіть, створюйте, спочатку просто, метафорично, як діти. З часом це переросте в більш реальну діяльність і втілиться в вашому житті красою її звучання.