Психологія грошей – це напрямок, що займається проблемами відносин людини з грошима на границі контакту і досліджує вплив факторів грошей на механізми людської поведінки, процесу прийняття рішень та взаємини з іншими. Для того, аби глибше зрозуміти природу грошей, звернемося до давньогрецької міфології і бога Плутоса (з др.-грец. Πλοῦτος “багатство”) – бога багатства і достатку.

Плутос був сином Деметри, богині плодючості, і згідно з міфом, його зачали Деметра і Ясіон на тричі обробленому полі на Криті, як втілення навчання Деметри людей землеробству. Іншими словами, багатство є результатом діяльності, що приносить максимальну користь людям, надаючи можливість отримувати винагороду за свою працю та продукт, задовольняти власні потреби одночасно з потребами інших людей, що саме відбувається на границі контакту взаємодії людини з її оточуючим середовищем. Тому гроші я роздивююсь як метафору поняття границі-контакту, як шкіра та мова, оскільки з одного боку, у сучасних умовах ринкової економіки, вони роблять нас окремими, дозволяючи задовольняти багато потреб (в їжі, комфорті, самореалізації, пізнанні та багатьох інших, навіть у самовираженні), а з іншого боку – забезпечують можливість взаємодіяти з навколишнім середовищем.

Посилаючись на слова Ф. Перлза про те, що всі психологічні явища відбуваються саме на границі-контакті, а “наші думки, вчинки, поведінка, емоції – це спосіб взаємодії з цими пограничними подіями”, працюючи з думками і вчинками, розглядаючи поведінку та зустрічаючись з емоціями щодо грошей як метафори границі контакту, можна визначити, як ми взаємодіємо з навколишнім середовищем, як сприймаємо свої границі.

Згідно з міфом, Плутос був осліплений Зевсом для безпристрасного розподілу багатства. Що це означає? Це означає, що жодні вищі сили не можуть втручатися у відносини людини з багатством і бідністю, тобто – з грошима, не можуть відповідати на молитви та благання, пов’язані з цим, так само як не можуть винагороджувати багатством тільки за те, що людина є хорошою чи поганою, праведником чи злочинцем, і лише людина може взяти на себе відповідальність за свій матеріальний стан. Головна думка тут полягає в тому, що гроші знаходяться поза парадигмою суджень про добро і зло та поза оцінкою людських доброчесностей, тобто вони вже за своєю природою вільні від інтроєктів та обезцінення.

Психологія грошей приділяє увагу роботі з механізмами переривання контакту як можливості звільнити енергію творчого пристосування для заробітку. Тому гроші, як засіб задоволення потреб, самі по собі не мають цінності, цінність має те, в чому є потреба. Отже, потреб у грошах також немає, а увага переноситься з необхідності мати гроші на можливості, які вони відкривають для зростання та становлення особистості у процесі діяльності. Звідси висновок, що природа грошей безкінечна, і оскільки людська природа також прагне до безкінечності, то гроші не є статичними і не можуть бути лише результатом. Це означає, що, маючи гроші, людина повинна постійно розвиватися (властивість капіталу іноді порівнюють з їздою на велосипеді вгору: якщо зупинився, то починаєш скочуватися вниз), що доводить важливість не лише результату, але й процесу. Людська природа полягає в постійному зростанні і розвитку шляхом безкінечного формування гештальтів та циклів контакту, за допомогою яких зростають і потреби.

Іншими словами, умови оточуючого середовища постійно змінюються, і для того, щоб зрости і досягти рівноваги, потрібно самозберегтися (досягти результату), а для самозбереження і досягнення результату потрібно постійно рости.

Оскільки ріст організму – це контактування – дотик на межі взаємодії організм-оточуюче середовище, тут можна сказати про теорію самості (Селф) як про агента росту і систему контактів. Відносини з грошима, як ресурсом, який знаходиться на границі контакту, супроводжуються багатьма конфліктами, збудженням і хвилюванням, але не тому, що вони самі по собі заряджені емоціями (пам’ятаємо, що гроші безпристрасні), а тому, що на границі контакту, взаємодії людини з середовищем, світом, соціумом, іншими людьми, проявляється наша самість (Селф), як система контактів, що утворює гештальти та процес формування фігури-фону. Тому відношення людини до грошей безпосередньо залежить від роботи функцій Селф: id, egoта personality, тобто функцій, які відповідають за те, що людина відчуває, що вона робить і хто вона, те, що вона про себе знає.

Дійсно цікаво, що Платон, описуючи свою ідеальну державу, говорить про те, що людська душа складається з трьох частин: емоційної, похотливої й інтелектуальної. Ці частини розподіляються нерівномірно в людині: якщо переважає емоційна частина, то людина схильна бути воїном, похотлива – ремісником або селянином, а розумна – філософом. Оскільки Платон ґрунтувався на давньогрецькому баченні світу, в якому ще не було індивідуалістичного підходу, а існував єдиний простір, не розділений на організм-оточуюче середовище, то він пропонував створити державу, де люди з переважанням певної частини будуть займатися своєю справою: філософи – управляти, воїни – захищати, а ремісники і селяни – працювати і годувати державу. Уже в 5 столітті до нашої ери ми бачимо опис Селф під виглядом id (емоційної частини), ego (похотливої) і personality (розумової). Але з тих пір людство змінилося і замість єдиного простору в сучасному світі переважає індивідуалістична свідомість. З урахуванням цього ми говоримо про границю контакту, про розділення на організм-оточуюче середовище, і вводимо поняття функцій Селф, і приписуємо їх не суспільству в цілому, а людині, особистості, але говоримо про те, що вони працюють лише у взаємодії зі світом. У цьому сенсі відношення людини з грошима визначаються не лише індивідуальними потребами та їх задоволенням, але й загальносоціальними потребами.

Так, в рамках цієї теорії людина, яка заробляє гроші через свою діяльність, повинна ставити собі наступні питання, пов’язані з функціями Селф:

– Які відчуття у мене стосовно грошей у моїй діяльності?

– Що я роблю або не роблю з грошима у своїй діяльності і як це впливає на мене?

– Хто я? Який я в цій діяльності? Який я стосовно діяльності та грошей? Які мої якості визначають ці взаємини? Який досвід робить мене таким?

Для відповідей необхідно усвідомлювати власні потреби, а також потреби клієнтів. Простір між цими потребами є границею контакту, де проявляється Селф як емоційний енергетичний ресурс, здатний перетворити діяльність на захопливий і цікавий процес. Границя контакту розглядається як простір, де взаємодія людини з навколишнім середовищем передбачає розподіл на “я” і “ти”, на все, що розділяє і відрізняє, з одного боку, а з іншого боку дозволяє зустрітися і взаємодіяти.

Справді, гроші є засобом, за допомогою якого сучасний світ значно полегшує взаємодію між людьми, не лише для задоволення базових потреб, але й для самореалізації та самоактуалізації як духовної особистості через певну діяльність. Гроші завжди перебувають між процесом і результатом, між радістю і задоволенням, між бути і мати, між давати і приймати, між клієнтами, наприклад, та професіоналами.

Дуже важливою умовою успішної діяльності є усвідомлення потреби в самореалізації та проєктуванні своїх талантів і здібностей у цю діяльність (хто я, який я, що я можу), оскільки, коли діяльність ґрунтується лише на індивідуальній потребі в її кінцевому продукті, існує велика ймовірність “вигорання”.

Це загроза індивідуалістичного підходу, з розвитком якого зникає єдина система цінностей, з’являється дуалізм добра і зла, чорного і білого, людина починає драматизувати, відчуваючи страждання від розділення та відокремлення, концентруючись на індивідуальних потребах без урахування загальних потреб і ігноруючи даність оточуючого середовища. Самість (селф), як операційна система на межі контакту людини з навколишнім світом, здатна відновлювати сприйняття єдиного поля.

Люди, які чутливі у своїй діяльності до цього поля, зазвичай дуже добре заробляють (наприклад, Марк Цукерберг). Цікаво, що саме на такій моделі був побудований світ споживання, на розробках Фрейда, яку впровадив у великий бізнес його племінник Едвард Бернейс у США (рекомендую переглянути документальний фільм “Вік егоїзму”).

Батько комедії Аристофан, давньогрецький комедіограф, ще у 4 столітті до нашої ери написав комедію під назвою “Плутос”, в якій розповідає про сліпого бога багатства, якого зустрів землероб Хреміл, і для того, щоб збагатіти самому і допомогти чесним добрим людям стати багатими, він вирішив відвести Плутоса до храму Асклепія для зцілення від сліпоти, щоб бог тепер міг розподіляти багатства не безпристрасно, як цього побажав Зевс, а справедливо наділяти лише добрих людей за їх доброту.

Все закінчилося тим, що, прозрівши, Плутос зробив багатими бідних хороших людей, але це призвело до хаосу, оскільки люди перестали шанувати богів, приносити їм пожертви, а боги, з свого боку, змушені були приходити до цих людей, щоб знайти роботу, аби прокормити себе. Сталося те, що повинно було статися в такому випадку, оскільки люди перестали поважати інші блага, перестали працювати та займатися діяльністю, в якій не було більше потреби і необхідності, а вся влада перейшла до бога багатства Плутоса. І ось цікавий персонаж у цій комедії – Стара жінка в лахміттях – Бідність. Вона попереджає людей про небезпеку її вигнання такими словами:

Адже якби Плутос знову став бачити й роздав себе порівну між людьми,

То на світі ніхто не став би ремесло вивчати або науку.

А коли в нас зникнуть ремесло та наука, то хто ж бажатиме

Або ковати залізо, або будувати кораблі, або шити, або робити колеса,

Або шити черевики, або ліпити цеглу, або працювати шкірою,

Або “орати полем, збираючи Деметрині урожаї”,

Чи зможете ви жити бездіяльно, не турбуючись про ніщо таке?

Якщо в світі був би надлишок грошей, люди перестали б рости і розвиватися, вони перестали б боятися і цінувати багато інших станів саме через розкіш, зникла б необхідність, а, як зауважив Платон у своїх діалогах, світ природи людини – це поєднання розуму і необхідності.

Я часто задаю своїм клієнтам питання, якщо у них було б багато грошей, який життєвий стиль вони вели б, чим би займалися, як проходив би їх день. І знаєте що? Найчастіше люди хочуть грошей, щоб нічого не робити, вони не бачать себе в діяльності, лише в бездіяльності, а в бездіяльності особистість гине, тому що вона не може відчувати радість зростання та подолання. Коли ми виносимо щось з себе в світ, ми задовольняємо його, він ніби оживає під нашим впливом, стаючи видимим завдяки нашим зусиллям, а коли беремо його блага себі, задовольняємо лише себе.

Гроші – це засіб обміну радості на задоволення. Вихід із індивідуальної парадигми сприйняття світу надає нам відчуття поля на границі контакту, де наші потреби синхронізуються з потребами навколишнього середовища та людей, які в ньому перебувають. Саме таким чином ми стаємо джерелом багатства для інших, а границя контакту перетворює страждання на ресурси.