Окрім любові, всі діти з дитинства до повноліття відчувають потребу у стійкості, структурі, емпатії, міцних кордонах і у людині, що буде дорослою поряд з ними. На цьому шляху дорослішання дитячо-батьківські стосунки вимагають неабиякої усвідомленості від батьків. У британців є чудова приказка, що агітує дорослих не виховувати дітей, а виховувати себе, адже діти виростуть і, все одно, будуть схожими на батьків, але існує і інша сторона медалі, вона десь на границі взаємодії дорослого і дитини, і саме на неї я хотіла звернути вашу увагу в контексті розвитку особистості зі схильністю до нарцисичних розладів.

Отже, батьківські установки, що формують нарцисичних дітей:

– Моя дитина особлива і заслуговує на те, щоб мати все, отримувати будь-який досвід і отримувати від цього усього всю користь.

Це нарцисична претензія на володіння правом. Нормально, коли моя дитина особлива для мене, і це природно, але не можна вимагати від суспільства вважати її особливою, адже вона виросте і буде приречена на розчарування в житті й міжособистісні проблеми в людських стосунках через постійні очікування визнання своєї особливості.

– Моя дитина ніколи не повинна страждати. Переживання невдач – негативне, тому їх варто уникати.

Відомо, що за наявності батьківської підтримки, не успіхи, а саме помилки, перепони й невдачі формують людський характер. Часто батьки почуваються так, ніби невдача сталась із ними, а не з дитиною, і така свого роду надмірна ідентифікація з чадом не дозволяє правильно підтримати його, визнаючи, що ваша дитина може проживати біль. Тому важливо створити такі умови для дітей, в котрих вони за підтримки зможуть опанувати почуття фрустрації, втрати, розчарування, гніву, самотності, нудьги, заздрощів, і провини, і лише батьки, вільні від почуття провини за невдачі дитини, здатні на це.

– Діти потребують свободи вираження. Вони чисті духом і без втручання дорослих стануть хорошими людьми. Не потрібно залучати авторитарні методи виховання (про стилі виховання читайте статтю Дослідження дитячо-батьківських стосунків та психологія виховання) при проблемній поведінці, адже це може викликати почуття сорому в дитини.

Щоб успішно пройти стадію раннього дитячого нарцисизму, дітям потрібна батьківська допомога. Їм потрібна допомога, щоб позбавитись від природного на певному етапі інфантильного відчуття грандіозності і всемогутності при контакті із соціумом та навчитися при цьому справлятися з власним соромом. Потрібно навчати дітей відрізняти добро від зла, але для цього батьки самі мають бути такими людьми, якими діти можуть захоплюватись, дітям потрібні об’єкти ідеалізації.

– Формування самооцінки полягає у тому, щоб повторювати дітям, в чому вони особливі. Дітям не варто нічого досягати, щоб вірити в себе, їх потрібно оберігати від шкідливого впливу конкуренції.

Дуже важливо заохочувати дітей докладати зусиль, щоб вони могли відкрити для себе власні можливості й отримати досвід, що стане частиною їх уявлення про себе. Створюйте обставини, де діти належним чином зможуть з вашою допомогою оцінювати свої зусилля і можливості, а коли потрібно, впоратися з власним розчаруванням. Самооцінка має формуватись адекватно.

Все це разом допоможе дати вашим дітям знання про себе, про інших, відчувати кордони, як свої, так і інших, з повагою ставитись до світу, а також – знайти внутрішню опору в житті.

Автор вище викладених досліджень, американський психотерапевт Сенді Хотчкіс, загалом виділяє 7 таких установок, я ж вирішила звернути вашу увагу на основні.